Християнство (від грецьк. christos — помазаник, Месія) зародилося в І ст. н. е. у Палестині як одна із сект іудаїзму. Це споконвічне споріднення з іудаїзмом — надзвичайно важливе для розуміння коренів християнської релігії — виявляється й у тому, що перша частина Біблії, Старий Завіт, — священна книга як іудеїв, так і християн. Друга ж частина Біблії, Новий завіт, визнається тільки християнами і є для них найголовнішою.

     Християнство як нова релігія виникло в східній частині Римської імперії і згодом розповсюдилося в усьому світі. Виникнення і поширення християнства припало на період глибокої кризи античної цивілізації, занепаду її основних цінностей. Ця релігія спочатку була вираженням протесту рабів і найбідніших прошарків населення проти рабовласницького ладу, але потім християнське вчення привабило й інші, більш заможні прошарки населення, що розчарувалися в римському суспільному устрої. В основу християнської релігії лягла віра в спокутну місію Ісуса Христа, який своєю мученицькою смертю спокутував гріхи людства.  Християнство  пропонувало своїм прихильникам шлях внутрішнього спасіння: відхід від зіпсованого, гріховного світу в себе, усередину власної особистості; грубим плотським задоволенням протиставляється суворий аскетизм, а зарозумілості й марнославству «сильних світу цього» — свідома смиренність і покірність. У залежності від способу життя, дотримання всіх релігійних канонів, віри в друге пришестя Христа кожному віддасться за заслугами: кому страшний суд, кому небесна кара, кому царство Боже.

У перших християнських громадах уже відзначалася та єдність, що простежується також у пізніший період. Члени християнських громад намагалися думати не тільки про себе, але й про долю всього світу, молитися не тільки за своє благо, але і про загальне спасіння. Членами громад ставали люди різних національностей, що визначило подальший розвиток християнства як світової релігії, яка не знає ні національних, ні мовних кордонів.

Головною особливістю християнської моралі є те, що догмати християнського віровчення вважаються незмінними, а основні норми моралі зберігають свою силу в кожному новому поколінні віруючих людей. Християнська мораль містить у собі сукупність правил, які регулюють взаємини між людьми.

Наступним кроком у розвитку поняття «церква» стала ідея її непогрішності: помилятися можуть окремі християни, але не церква. Пояснюється теза тим, що церква одержала Святий Дух від самого Христа через апостолів, які заснували перші християнські громади.

Починаючи з IV ст. християнська церква періодично збирає вище духівництво на так звані Вселенські собори. На цих соборах розроблялася і затверджувалася система віровчення, формувалися канонічні норми і богослужбові правила, визначалися способи боротьби з єресями. У християнську мораль була включена сукупність норм, що регулюють взаємини між людьми в родині, громаді, суспільстві. Такими виявилися старозавітні й євангельські заповіді й інші моральні настанови, які в сукупності й склали те, що офіційно було схвалене і назване церквою кодексом християнської моралі.

Перший Вселенський собор, що відбувся в Нікеї в 325р., прийняв християнський Символ віри — короткий звід головних догматів, що складають основу віровчення.  Християнство розвиває визрілу в іудаїзмі ідею єдиного Бога, носія абсолютної доброти, абсолютного знання й абсолютної могутності. Два центральні догмати християнства говорять про триєдність Бога і боговтілення. Відповідно до першого, внутрішнє життя божества є відношенням трьох «іпостасей»: Отця (безначальної першооснови), Сина, або Логосу (значеннєвого й оформлюючого принципу), і Святого Духа (животворящого принципу). Син «народжується» від Отця, Святий Дух «походить» від Батька. При цьому і «народження» і «походження» мають місце не в часі, тому що всі особи християнської Трійці існували завжди — «предвічні» — і рівні за достоїнством — «рівночесні».


Людина, відповідно до християнського вчення, створена «за образом і подобою» Бога. Однак гріхопадіння, вчинене першими людьми, наклало на людину пляму первородного гріха. Христос, прийнявши хресні муки і смерть, «спокутував» гріхи людей, постраждавши за весь рід людський. Тому християнство підкреслює, що страждання очищають людину, будь-які обмеження своїх бажань і пристрастей також призводять до очищення, «приймаючи свій хрест» людина може перемагати зло в собі самій і в навколишньому світі. У такий спосіб людина не просто виконує Божі заповіді, вона перетворюється, одухотворяється і стає ближчою до Бога. У цьому полягає призначення християнина, у цьому є його виправдання жертовної смерті Христа. У християнстві визнано сім таїнств — хрещення, причастя, сповідь (покаяння), церковний шлюб, миропомазання, єлеєосвячення (соборування), священство (посвята у священнослужителі).

Спочатку християнство зазнавало гоніння. Окремим віруючим довелося пройти через важкі випробування: тюремні ув’язнення і катування («сповідники») або вони були засуджені до смерті («мученики»). Ці особи почали шануватися в християнстві як святі. Згодом ідеал мученика стає в християнській етиці центральним.

   Після загибелі Візантії в 1453 р. під натиском турків-османів головним оплотом православ’я стає Русь.
      На Русі першим кроком назустріч до християнства стало хрещення Києва князем Володимиром і Новгорода Добринею. Широкому прийняттю цієї віри сприяло освоєння північних територій наприкінці XVIII ст. На хвилі переселення християнство поступово поширилося і затвердилося на всій території Русі.
     Після перемоги на Куликовому полі Русь швидко міцніла економічно й політично. У 1448 p. Собор російських архієреїв, незалежно від Константинополя, звів на кафедру митрополита Московського і всієї Русі єпископа Рязанського Іону. У такий спосіб був покладений початок автокефалії, самостійності Російської Церкви. У 1589 р. митрополит Іов став першим патріархом на Русі.
        У православ’ї дотримуються таїнств, під час яких, за вченням церкви, на віруючих сходить особлива благодать.

               Церква визнає сім таїнств.

1. Хрещення — одне із головних таїнств, що символізує прийняття людини в лоно християнської церкви. Віруючий при триразовому зануренні тіла  із закликанням Бога-Отця, і Сина, і Святого Духа отримує духовне народження.                              2. Таїнство причащання, або святої євхаристії, займає важливе місце в християнстві. Віруючі куштують так зване причастя, що складається з хліба і вина, вірячи в те, що вони вкусили тіла й крові Христової                                       3. Таїнство покаяння — визнання і каяття у своїх гріхах перед священиком, що прощає винного від імені Ісуса Христа,
4. Таїнство миропомазання — своєрідна допомога Божа, що допомагає людині зберегти душевну чистоту, отриману при хрещенні, яка зростає і зміцнюється в духовному житті. Полягає миропомазання в тому, що тіло людини змазують ароматичною олією, що і передає божественну благодать.
5. Таїнство священства має особливий сенс для християнської церкви. Це таїнство відбувається при посвяченні в духовний сан. Право здійснення цього таїнства належить тільки єпископові, тому що тільки епископ може передати тому, хто посвячується, особливого роду благодать, якою з цього моменту володітиме новий священнослужитель протягом усього свого життя.

6. Таїнство шлюбу утвердилося в християнстві одним із найостанніших (XIV ст.). Церковний шлюб — єдина істинна форма шлюбу, тобто світський шлюб церквою не визнається. Таїнство шлюбу відбувається в храмі при вінчанні, молодих настановляють на довге і щасливе спільне життя від імені Ісуса Христа.

7. Таїнство єлеє освячення (соборування) здійснюється над хворою людиною і полягає в змазуванні її тіла оливою (єлеєм), що вважається священною. Такою дією закликається до хворого благодать Божа, що зціляє від душевних і тілесних хвороб, тобто від гріхів.

Православна церква також надає великого значення святам і постам. Свята освячені в церковних календарях і, як правило, жоден день у році не проходить без того, щоб не відзначалася та або інша подія. У день  події встановлюються особливі пісні, молитви й обряди. Піст, як правило, передує великим церковним святам. Суть посту — «очищення і відновлення людської душі», приготування до важливої події релігійного життя. Великих багатоденних постів у російському православ’ї чотири: перед Великоднем, перед днем Петра і Павла, перед Успінням Богородиці й перед Різдвом Христовим.

Найбільш шановане загальнохристиянське свято — Великдень. 12 найзначніших свят православ’я: Хрешення Господнє, Стрітення, Благовіщення, Преображення, Різдво Богородиці, Введення в храм Богородиці, Успіння Богородиці, Трійця (п’ятидесятниця), Вхід Господній до Єрусалима, Вознесіння Господнє, Воздвижения хреста Господнього...

                                  Основні напрямки християнства

1.Православ'я — одне з найбільших у світі віровчень, поширене серед багатьох народів, що розмовляють різними мовами. Це один із трьох основних напрямків християнства, який історично склався, сформувався як його східна гілка. Поширене воно головним чином у країнах Східної Європи, Близького Сходу. Богословські основи православ'я сформувалися у Візантії, де воно було панівною релігією в IV—XI ст. Основою віровчення визнане Священне писання (Біблія) і Священний переказ(постанови, затверджені сімома Вселенськими соборами в IV—VIII ст.) На долю цих отців церкви випало формування основних положень віровчення. Важливе місце в будь-якій релігійній системі займає релігійний культ.Під культом мається на увазі релігійне шанування різних предметів і надприродних істот, у формі таїнств, обрядів, жертвоприносин і т. ін. Церква визнає сім таїнств.1.Хрещення2. Таїнство причащання3. Таїнство покаяння 4. Таїнство миропомазанн5. Таїнство священства6. Таїнство шлюбу7. Таїнство єлеєосвячення

2.Католицизм.Найбільш розповсюдженим християнським напрямком є католицизм. Слово «католицизм» означає — загальний, всесвітній. Слід сказати, що католицька церква завжди прагнула стати єдиною християнською церквою, що поєднує на основі католицьких догматів під верховенством Папи Римського всіх християн. Католицизм бере свій початок від невеликої римської християнської громади , першим єпископом якої, за переказом, був апостол Петро. Початок поділу християнської церкви на католицьку І православну розпочало суперництво між римськими папами і константинопольськими патріархами за верховенство в християнському світі. Основою католицького віровчення, як і всього християнства, прийняті Священне писання і Священне сказання. Однак, на відміну від православної церкви, католицька вважає Священним сказанням постанови не тільки семи перших Вселенських соборів, але й всіх наступних соборів, а крім того -папські послання і постанови.

3.Протестантизм. Протестантизм — один Із головних, поряд Із православ'ям і католицизмом,напрямків християнства. Протестантизм охоплює безліч самостійних  сповідань І церков. Історія протестантизму по-справжньому починається з виступу Мартіна Лютера (Німеччина, 1483—1546 р.) проти індульгенцій. Він першим розірвав стосунки з католицькою церквою, сформулював і відстояв основні положення протестантської церкви. Лютер виступив проти претензій католицького духівництва на контроль віри І совісті на правах посередника між людьми й Богом. У першій половині XVI ст. реформаційний рух почав швидко поширюватися за межами Німеччини, він відразу ж був підхоплений у Швейцарії, і дав поштовх до розвитку нових різновидів реформаційного руху — цвінгліанства і кальвінізму.